Осмолода –Висока–Ігровець–Сивуля–Гута
Осмолода – Висока – Ігровець – Сивуля – Гута
Осмолода – Висока (1808 м) – Ігровець (1804 м) – Боревка (1596 м) – Лопушна (1695 м) – Велика Сивуля (1836 м) – Мала Сивуля (1818 м) – Стара Гута – Гута. Даний похід задумувався давно. Переймалися ним немов грандіозною експедицією. Але, як показує досвід, чим більше планів і приготувань, тим гірша їх реалізація =)
30 квітня. 4-40. Львівський автовокзал. Вирушаємо автобусом Львів-Калуш-Івано-Франківськ до Калуша (квиток – 45,51 грн.), щоб встигнути на перший автобус до селища Осмолода, який відправляється із Калуша о 8-10. Проте не так сталося, як гадалося. Автобус приїхав, але був настільки забитим, що в нього просто не влізеш. Водій запропонував нам сідати, але я не зрозумів, чи він серйозно, чи просто приколовся – нехай ми б іще влізли, але що робити із рюкзаками?! Автобус відправляється із центру Калуша. Автовокзал біля залізничного вокзалу не є кінцевим пунктом. Тому, якщо їхати ним, а особливо в суботу (це базарний день під час якого курсує безліч бабок із тлумками), краще дістатися його кінцевої зупинки.
Незабаром приїхала група туристів зі Львова, які теж застали цей же заповнений автобус. Скомплектувалися із ними. Дружно гаємо час, поки «представник» пробиває альтернативний транспорт до Осмолоди: таксі – 60 грн. із носа, мікроавтобус – 400 грн. В кінцевому підсумку завдяки водію одного з автобусів, який запримітив наш гурт, по нас приїхав Mercedes-Benz Vito 1996 року із люб’язним водієм, що погодився на 300 грн. + бонус за перевантаження. До його приїзду нас стало 9 чоловік – 40 грн. із людини. Звичайний громадський автобус до Осмолоди коштує 18 грн. 70 км ми проїхали за 3 години – чим ближче ми наближалися до Осмолоди, тим відчутніше падала швидкість =)
Взагалі можна не перти в Калуш, а вийти одразу біля повороту на Осмолоду та пробувати щось спіймати, але стопити зручно, коли мало людей.
Перечекавши дощ, поївши та послухавши байки старого рятувальника, попрощалися із групою, яка попрямувала на Грофу, взяли курс на гори Ігровець та Сивулю по хребту Матагів, а там дасться чути. Погода не дуже тішила, оскільки періодично капало. На маршруті є покажчики й таблички, то ж особливих проблем із орієнтуванням не було. Маршрут до Сивулі позначено червоними мітками. Близько години 15-16 дійшли до дерев’яної хатини, розміщеної на маршруті. Найперше, що треба було – воду! Не знаю, чи джерело там, чи ні, чи просто калюжа із талої води, але таки вона там є, принаймні зараз – варто спуститися трохи нижче хати.
Погода все псувалася. Стомилися та не знали, скільки ще йти до Ігровця + наслухалися чуток, що перед Ігровцем нема, де ночувати. Палатку було ставити лінь. Вирішили ночувати в хатині разом із парочкою, яка там уже хазяйнувала по повній. Допомогли попиляти дрова й заодно загрілися. А туристи все прибували. Навколо хати сформувався кемпінг. Разом усіх нас напевне було близько 20.
Наступного ранку довелося покинути свого товариша, оскільки вперто не хотів вставати. Небо більш-менш чисте, виглядає сонце – як можна марнувати такий час?! Вийшов із хати близько 7-00. Ішлося надзвичайно легко. Сніг примерз, тому я зовсім не провалювався. Все-таки перед горою Ігровець є місця для ночівлі, але вони малі та «продуваються», але таки є. Простір для наметів можна знайти навіть під Сивулями, якщо постаратися, хоча сенсу в тому нема, оскільки по траверсу виходимо на чорничні й трав’яні полонини, де можна розташувати палатку. Якщо вийти в обід із Осмолоди, то до вечора цілком реально вийти на Сивулю та розташувати там табір. Підйом до хати – не більше 4 годин, а від хати на хребет – близько 3 год. Піднявшись на хребет, погуляв трішки, пофотав і сів грітися на сонці, чекаючи напарника, але далебі – нема. Після опитування людей, виявилося, що можливо нема сенсу чекати. 14-00. Насувалися хмари. Однак треба було почекати ще хоча б годинку =)
Що ж?! – до с. Максимець або с. Стара Гута – загалом мені по барабану. Спершу я пішов червоними мітками, які вели круто вниз, але засумнівався, проте дарма, оскільки цей шлях веде до полонини Рущини, а далі до Максимця (лівіше) чи Бистриці (правіше). Взагалі до Бистриці можна спускатися двома «правішими» шляхами. Мене ж понесло центром хребта, де я не бачив жодних міток. Намагався вибирати якомога легший шлях перескакуючи по валунах і жерепу (гірська сосна). Замість правіше, взяв курс лівіше, бо там має бути село Гута. Дійшов до кам’яної стіни і згодом таки знайшов стежку, запримітивши порубаний жереп. Рушив по чорних мітках до Старої Гути (схоже, що по хребтах Менчул і Сладенка). Маршрут досить крутий – на спуск може бути, але на підйом – жесть. Почистили та відмаркували його добряче. На маршруті є вода (100 метрів униз до малих берез від чорного хреста з меморіальною табличкою – стояти спиною до таблички, рухатися на 10 год.) та покажчики.
Десь о 7-8 вечора я спустився майже до села – залишалося ще якихось кількасот метрів. Зустрів чоловіка, який почав розпитувати мене, чи можна заїхати на Сивулю мотоциклом. Я офигів, але виявляється, що колись це було можливо. Чолов’яга досвідчений горянин, який уже понад 40 разів був на Сивулі, а також ходив на інші гори та водив туристів. Я дуже ступив на рахунок запитати про місця ночівлі в Гуті чи ще десь. Хоч хотілося переночувати в лісі, але ця інформація була б корисною, і не тільки мені.
Дощу не було. Всюди було відносно сухо. Вирішив попалити вогник і спробувати заночувати в лісі. Все було чудово, але те чудово тривало до 23 години, а потім настала жопа – спочатку дрібний дощик, а далі затяжна слякоть. Дрова ішли надзвичайно швидко, оскільки була лише смерека. Із дощовика зробив такий собі тент, але в будь-якому разі – це дурня, бо підтримувати вогнище стало нереально. Зібрався та валю в Стару Гуту. Води в потічках уже прибуло. В темряві, під дощем, і з ліхтарем – в мене ще такого не було. Замість піти наліво через шлагбаум, пішов направо – через міст і натрапив на киянина Миколу, який заблукав на машині та вертався з лісу – боявся, що не зможе подолати броди через дощ. Я взагалі дивуюся, як він на своєму Suzuki річки переїхав – дуже вже низьке воно. Прямував він до друзів, які перебували в горах. Запакувався я до нього в машину і ми поїхали шукати місце для ночівлі. Заглянули в кілька хат – люди морозилися. Однак вдалося витягнути інформацію про турбази та готелі. Доїхали до якогось готелю (назву не пам’ятаю), де чарівна панянка повідомила, що номер коштує 200 грн. Це для нас було трішки задорого. Тоді вона порадила заїхати нам до бару «Міраж» (типовий мотель – стоянка, їдальня, номери), де ми й переночували за 50 грн. з особи. Хазяїн хвилювався, щоб нам догодити, провів екскурсію, навіть телевізор хотів підключити. В номері є обігрів, душ, туалет, 3 ліжка – що нам більше було треба?! =)
Із Гути до Франківська йде багато автобусів – жодних проблем із сполученням. Я заскочив на кінцевій зупинці автобуса (із пластика, розташовується недалеко від мотелю «Міраж» – якщо виходити з мотелю – ліворуч), який відправляється з Гути о 8-00. У Старій Гуті теж є кінцева дерев’яна зупинка біля магазину, з якої вирушає багато автобусів, починаючи 6-15 ранку (6-15, 6-45, 7-15, 8-35, а потім приблизно через 2 години). Сісти на них я не встиг. Проїзд Гута-Івано-Франківськ вартує 13 грн.
Із транспортом мені дуже щастило. Лише автобуса до Франківська чекав близько години, а все решта під’їжджало миттєво. Автобус із Гути прибуває на якийсь «другорядний» автовокзал, тому до івано-франківського залізничного та потрібного мені автовокзалу, з якого я можу їхати на Львів, слід їхати маршруткою – 28 і 80 (можливо ще є інші) – 2 грн.
З Івано-Франківська на Львів о 10-25 їде поїзд Чернівці-Львів, але білетів на нього не було. Зібрався їхати автобусом, але біля входу натрапив на чолов’ягу, який гукав «На Львів!». Таким чином він моментально зібрав 4 людей, включаючи мене. Завантажив усіх у старезну VW Jetta та гайда до Львова. Послуга коштувала 50 грн. із людини. Це класно – пасажирам добре, бо швидко, і водію – компенсує бензин. На львівському автовокзалі, як на замовлення, стояв потрібний тролік =)
Горгани рулять. Дуже цікаві гори. Таких каменюк на хребтах як там, я ще не бачив. Обов’язково заїду туди ще, але вже іншим маршрутом. В підсумку поділюся досвідом.
Горгани дійсно круті гори й навернутися там дуже легко, особливо, якщо лазити по жерепу та стрибати по валунах – трохи подер ноги. Все-таки краще брати когось за компанію, щоб у разі чогось зміг надати допомогу.
Ночівля в лісі – це безумовно клас, але я надто тупо та самовпевнено повівся. Звичайно в селі може трапитися якась стодола чи «оборіг» із сіном, куди можна непомітно залізти. О 1 ночі охочих пускати невідому мокру курку в хату не знайшлося. На крайняк у Гуті можна бомжувати на автобусних зупинках – вони там дерев’яні та пластикові з широкими лавочками й досить добре захищені від дощу =)
Завжди слід користати з можливостей, які можуть надати люди, прихильні до туристів.
Будьте людьми, а не бидлом. НЕ СМІТІТЬ, де б ви не були!!!
Жовтим кольором я позначив свій приблизний маршрут, але я не певен, що вірно.
Якщо потрібні електронні карти Горган: карта з позначеними маршрутами, карти без маршрутів (Битків і Надвірна).
Tags: Carpathians, Gorgany, landscapes, maps, spring, travels, весна, Горгани, Карпати, карти, краєвиди, подорожі
Monday, 02-05-11 at 21:11 • [Гори] • RSS 2.0 feed You can skip to the end and leave a response. Pinging is currently not allowed.
